Від маленької Богданки до Шостки – рукою подати. Вважай приміське село, натомість зберегти поважну пам’ятку Української історії, яка має безпосереднє відношення до життєпису Чернігово-Сіверщини, зберегти в людському вигляді – не вийшло! Ось і стоїть розхристана перед вітрами, дощами та снігами вже кілька років колишня Богданська початкова школа. Не вберегли її ні місцеві аборигени, ні Богданівська сільська рада, ні народні депутати. Спадок родини Ушинського навіть авторитетом достойника від світової педагогіки – не навернув нині сущих простолюдинів та начальників до здорового глузду.
Просто кажучи, просрали все, що можна. Не маю інформації, чи щось залишилось автентичне від зібрання експонатів, які ще в далекі 70- ті показували нам юним дослідникам з «Літописця» школи інтернату імені Ушинського в Новгороді-Сіверському відповідальні люди зі школи в Богданці, з натхненням розповідаючи про доньку Костянтина Дмитровича Ушинського, яка подарувала цю школу простим дітлахам села ще до 1917 року.
Тоді нам все це було близьким, бо не тільки наша школа носила ім’я великого земляка, а й наш вчитель історії Іван Коломієць значився до смерті найповажнішим дослідником життя великого українського сівача розумного, доброго та вічного.
І ось тепер така сумна гидота. Зруйнована будівля. Навіть погруддя педагога зі світовим ім’ям публіка забула.
Забули великі та маленькі чиновники, як се сьогодні трендово забувати на тлі особисто низького рівня культури, знань та поваги до історії.
Повз зруйноване приміщення школи та колишню власність роду Ушинських пробігає рівненька асфальтова доріжка. Навіть дуже рівненько, як для звичайного совка минулого століття.
На жаль, покращення автомобільного шляху зовсім не покращило рівень свідомості тих, хто зветься місцевою владою. Хіба що тепер вони мають можливість геть швидко «політати»місцину, на якій стоїть страждальниця, яку встиг довести до руїни прагматичний час та нікчемні презентанти століття космічних успіхів Ілона Маска. Нищиться школа, яку дочка Ушинського будувала та дарувала зовсім не для того, щоб її земляки через 100 років виявилися такими нікчемами.
Борис Домоцький